Анагностопулу (Павлюк) Тетяна, народилась на Україні. Вже майже двадцять років проживаю в столиці Греції.

 

 
 
     
     

Дорогі Українці, я буду дуже рада,

коли читаючи мої вірші ви відчуєте

у вашому серці-хоч маленьку краплину

щастя.

 
 
 
 
 
 

 

     
 

НА СВІТАНКУ

Тихо, тихо на світанку

Блистять роси золоті,

В голубім, яснім багрянку,

            Вються квіти запашні.

            Тихо, тихо на світанку,

            Промінь сонця у горі,          

Розпліта барвисті стрічки,

По хмаринках, по землі...

Розвіває вітер знову,

Такий ніжний спів пташок.

А перину із туману,

Підганяє у лісок.

 
     

     
 

          ВИШИВАНКА      

Вишиваночко моя!

Ніжна-чарівнице,

Як же хочеться- тобі,

Низько поклониться.

За невидані узори,

Ясних-барвів квіти,

Що вінчали і хрестили,

Українські діти.

У далекії дороги,

З нами ти рушала.

У тяжкі години смутку,

Сили нам давала.

Прикрашала-нашу хату,

Мамині ікони.

Проживала життя, з нами,

У щасті і горі.

 
     
 
ЧУЖІ  КРАЇ
Чужі краї ваблять, манять-молодих, завзятих,         
Що не вміють по їхньому -навіть розмовляти.        
Та вони- усе шукають, щастя на тім боці,                
Хочуть гроші, хочуть слави, все своє кидають,       
Ідуть в чужі краї житти-себе забувають.                 
Чужу мову- вивчають, свою й не згадають,            
Чужі звичаї шанують-свої забувають.                       
Та проходять- швидко роки, є слава і гроші,            
Та вже очі-потьмяніли, посивіли коси,                    
Уже діти- внуків бавлять, правнуків чекають,        
А я, один, на чужині-ніхто й  не згадає.                  
Бо не знають, теї мови, що весни співають.            
Що журавлі між собою-тихо розмовляють.             
Не вчив- я дітей своїх, нею розмовляти,                  
Прости мені-милий Боже! Що ж тепер згадати...   
Як молодим у дорогу-мати проводжала,                 
Як калина, біля хати-мене не пускала,                     
Хата батьківська сльозами-дорогу кропила,            
Стара мати з гіркотою-мене пригорнула.                
І сказала: ,,Іди сину-хай Бог помагає,                       
Та вертайся з гараздами, а я зачекаю!,,                    
Серце кров`ю облилося-так стиснуло груди,          
Вийшли сльози і струмками- полилися всюди.      
Гірко, гірко-на чужині, житти- доживати,               
А ще гірше- на чужині, отак умирати!                      
Старість, мудра-кличе вона, до рідної хати,            
Де чекала, виглядала-аж до смерті мати.                 
Та не знала і не чула, і згадки за мене,                      
А пішла у рідну землю, тай усе забула...                   
Я приїхав! Ось і дома! -Лиш сонечко сяє,                
Віє вітер, й стежиночка до хати сягає.                      
А я, іду нею, й чудно-усе тут знайоме,                     
І дерева, навіть квіти, що цвітуть довкола,              
Тут дитинство моє бігло от-тими стежками...        
Зупинивсь, побачив раптом-чиясь тут могила?     
А над нею виросла червона калина...                      
Мамо моя! Я вернувся!-Рідна моя-сива ненько,     
Я до тебе пригорнуся, деж твоє серденько?            
У могилі, у могилі- тебе вже немає,                         
Серце твоє у калині-вона виглядає.                         
Пригорнувся до калини- листя  зашуміло,               
І ранковою росою, свого сина вкрило.                    
 
 
 

     

 

 

 

 

 

Вічна, світла память всім ВОЇНАМ, які віддали своє життя за наше майбутнє, за Україну !

 

Присвячується памяті мого діда, ветерана війни Павлюка Василія Антоновича